Ладно, если никто не хочет отвечать, я сама скажу
Позанудствую.
Итак, вуаля!
Шевченко "Прогулка с удовольствием и не без морали".
И кузина моя во время того казалась мне ангелом кротости и образцом воспитания. Я не волочился за ней открыто - это не в моей натуре, - но втайне боготворил ее. Это общая черта антивоенного характера. Вскоре она вышла замуж за моего родича и с ним уехала в деревню. Я поохладил свою глубоко-робкую любовь двухлетним несвиданием и потом уже видался с нею довольно часто, но не как пламенный обожатель, а просто как старый знакомый, и притом родственник. Тут-то и стал я наблюдать отчетливее за моим бывшим кумиром. Как-то раз зашла речь (это было в деревне) о германской поэзии. Кроме Гете и Шиллера, она с восторгом говорила о Кернере; мне это понравилось, и я выписал сдуру эземпляр Кернера да и послал ей в деревню.
Тычина (да, вот такой дыр-дыр-дыр, мы за мыр):
З кохання плакав я, ридав.
(Над бором хмари муром!)
Той плач між нею, мною став -
(Мармуровим муром...)
Пливуть молитви угорі.
(Вернися з сміхом-дзвоном!)
Спадає лист на вівтарі -
(Кучерявим дзвоном...)
Олександр Олесь:З журбою радість обнялась...
В сльозах як жемчугах, мій сміх,
І з дивним ранком ніч злилась,
І як мені розняти їх?
В обіймах з радістю журба.
Одна летить, друга спиня...
І йде між ними боротьба,
І дужчий хто - не знаю я...
Леся Украинка в переводе Михайла Старицького: Специально привела в российском переводе.
Теплый гром. Сребристым цветом
Пьет черешня мед, росу.
Я поднял иссохший листик
И, задумавшись, несу.
Все воскресло! В кроме-буре
Обновилася земля...
Но навеки помертвела
Только ты, душа моя!
А все остальные -
Ліна Костенко :gen1: До чего за душу торкает...
Осінній день, осінній день, осінній!
О синій день, о синій день, о синій!
Осанна осені, о сум. Осанна.
Невже це осінь, осінь, о! та сама.
Останні айстри горілиць зайшлися болем,
Ген килим, витканий із птиць, летить над полем.
Багдадський злодій літо вкрав, багдадський злодій.
І плаче коник серед трав – нема мелодій.
Мені відкрилась істина печальна:
Життя зникає, як ріка Почайна.
Через віки, а то й через роки
Ріка вже стане спогадом ріки.
І тільки верби знатимуть старі –
Киян хрестили в ній, а не в Дніпрі.
Я спокійна.
Я щаслива з другим.
Я тебе нітрохи не люблю.
А якщо заплачу і руками
я торкну ясне твоє чоло, –
нас не бачать леви біля брами:
левам очі снігом замело.
Ну и как тут решить, кто сильнее Кобзаря? Это же дело вкуса. Лично мне нравятся эти.
Карамзин изобрел только букву "ё". Х. П и Ж изобрели Кирилл и Мефодий